Я вдячний НКРЕКП за це рішення. І хочу сказати чітко, воно доводить, що діалог між галуззю і регулятором працює. Ми зверталися, нас почули.

Але я був би нечесним, якби сказав, що це вирішує проблему.

Чому підвищення прайс-кепів – це необхідно, але недостатньо

Повернімося до цифр: при ринковій ціні газу, а зараз це понад 30 000 грн за тисячу кубометрів, собівартість виробництва електроенергії на газопоршневій установці становить близько 17 000 грн за МВт·год. Нові прайс-кепи дають максимум 15 000 грн на більшості ринків. Тобто навіть після підвищення прайс-кепів, виробник, який купує газ за ринковими цінами, все одно працює у збиток.

Так, у пікові години на балансуючому ринку стеля тепер 17 000 грн, і це вже ближче до точки беззбитковості, але лише в окремі години, і тільки у випадку,  якщо все складеться ідеально: ціна газу не зросте, команда від «Укренерго» прийде саме в той момент, а не тоді, коли ринкова ціна нижча за собівартість.

Реальність залишається складною: газ продовжує дорожчати, команди на завантаження приходять незалежно від ринкової кон’юнктури. А оплату за виконану роботу виробник отримає через 12–18 місяців, якщо отримає взагалі, бо борг НЕК «Укренерго» перед ринком уже перевищує 50 млрд грн.

Тому підвищення прайс-кепів — це крок у правильному напрямку, але без вирішення питання ціни на газ він не запустить галузь знов.

Що потрібно зробити зараз

23 квітня також відбулася нарада з першим віцепрем’єром, міністром енергетики України Денисом Шмигалем. Уряд продовжує вести діалог та шукати конкретні рішення.

Одночасно, позиція інвесторів-виробників залишається незмінною. Ми не потребуємо пільг заради пільги. Ринку потрібна збалансована, прозора ціна на газ – така, яка дозволяє бізнесу планувати роботу, обслуговувати кредити і будувати нові об’єкти. За розрахунками Асоціації, ціна на рівні 21 000–25 000 грн за тисячу кубометрів для виробників, які зайшли на ринок після травня 2024 року, дозволила б галузі повернутися до нормальної роботи.

Це не фантастика і не “вибивання ціни”. «Нафтогаз» купує газ у «Укрнафти» по 6 000–7 000 грн, у «Укргазовидобування» — по 12 000 грн. Навіть з урахуванням імпортної складової середньозважена ціна могла б бути значно нижчою за 30 000 грн. Держава має інструменти це збалансувати.

Окремо — питання механізму третинного регулювання. Це інструмент, який дозволить малій генерації повноцінно брати участь у балансуванні енергосистеми та отримувати за це справедливу оплату. Без нього галузь залишається другорядним гравцем, якого використовують у потрібний момент,  але не забезпечують умовами для стабільної роботи.

Чому часу більше немає

Генерація вже зупинена. Більшість об’єктів або не працюють взагалі, або генерують дві-три години на добу в пікові моменти, щоб хоч якось покрити постійні витрати. Кожен день простою — це не пауза. Це звільнені працівники, законсервоване обладнання, прострочені кредити.

Дефіцит електроенергії зростає щодня. Минулий опалювальний сезон ми ледве пройшли з постійними відключеннями та імпортом. Новий  почнеться менш ніж за пів року, і якщо рішення про ціну на газ не буде прийнято найближчими днями, ми увійдемо в нього з меншими потужностями, ніж мали торік.

Програма уряду з децентралізації енергетики не буде виконана не тому, що в неї погана ідея, а тому що економічних умов для її реалізації зараз не існує. Кожна година, яку ми гаємо, віддаляє нас від підготовки до нового опалювального сезону. Діяти треба зараз.